Літературна гра «Впізнай героя за цитатою» «Не я краду – прокляття моє краде» «Мамо, мені снилося…Тато покинув маленького хлопчика і одружується з іншою!...» «Тепер усі в мене отут! – показує великого кулака. І регоче…» «Де тобі втямити! У тебе, либонь, таких бісових предків не було…» «Ну, це ваші гімназійні штучки! Вчать усяких там наголосів!...» «Поноси, поки я добра! Але на весілля…»

      Дружба це те, заради чого ми часом готові пожертвувати найулюбленішим і дорогим. Дружба для мене це взаємна відповідальність. Я допомагаю меому одному, а він у вогонь і воду за мене. Таких друзів нелегко знайти, але я як людина комунікабельний, вмію відкопати ці піщинки серед світової пустелі. Одне те, що я знаю, що у мене є надійна опора, підтримує мене в скрутну хвилину. Я не можу не похвалитися своєю щирою дружбою і я вірю, що в майбутньому кількість моїх друзів буде тільки збільшуватися. (Від усієї душі тобі цього бажаю!) )

1.Головним героєм є Івась.Головний герой твору Івась переживає радість і захоплення. А коли він по­кинув рідний дім, то охопили його і смуток, і страх, і розпач: «Був він Івась, а то став уже «Ванька»… Одно слово, за попихача в усіх». Не витримав Івась чужої хати. Втік він додому, де його відігріли. Там його нагодували, ніхто не бив. Адже недаремно кажуть у народі: «Ліпше своя хата, ніж чужі палати».

2.

Головним героєм твору є хлопчик із лянської сім’ї Івась. Його доля дивним чином переплітається із долею малень Сосонки, яку вони разом із батьком повезли до міста на торговище. Селяни, спродавши деревце у дім до панів, самі стають свідками негідного лоЛ водження із Сосонкою. Багатій родині жива істота була лише тимчасовою забавкою, іграшкою, котру покинули менш ніж за добу. Бундючні паненята, які не ці-і нують нічийого життя, які просто не навчені поважати людську працю, цікавляться лише подарунками, а не лісовою красунею, на якій вони знаходять улюблені соло- доші. Дуже прикро чути плач залишеної на подвір’ї Сосонки, що поволі вмирає. Івасик допомагає деревцю, підбирає його і відвозить додому. Тут Сосонка відчуває себе потрібною людям. Новорічна красуня дарує родині радість.

Та невдовзі сам Івасик потрапляє у таку саму халепу, як і Сосонка. Забраний; до панського дому, він однаково запишається покинутим і приігиженим. Пани одразу ж забувають про добро, яке їм зробили інші. Єдиним виходом для Івасика стає втеча. Цей мужній хлопчина крізь сніжну ніч не побоявся іти додому. Але знову горе – він заблукав. На щастя, Сосонка – його добрий друг – не забуває; добрих справ і підказує дорогу хлопчикові. Не потрібні ніякі гроші, не потрібні достатки, коли ти в неволі або принижений. Найкраще щастя – це людяне ставлення і повага, нехай навіть до деревця. Сосонка та Івась допомагають одне одному. Хотілося б, щоб усі люди були добрі й завжди виручали ближніх.