Тема, ідея, художні засоби, розмір, рима, римування твору. Леся Степовичка Балада про чорного і білого янгола Липневої нічки зустрілась я з янголом близько торкнувся легенько крилом, мовив голосом тихим: побудь, мов, зі мною, приємне твоє товариство, у плавнях орільських ми знайдемо радість і втіху! Рука льодяна мого серця палкого діткнулась, холодні вуста усміхались так ніжно й принадно, не зчулась душа, як спокою і волі позбулась, і, відчаєм гнана, пішла до Ріки на пораду: “Ореле, матусю, рятуй, моя пристрасть — мов пастка, висушує спрага, жага невгамовна і згуба. Який він вродливий, який неземний і прекрасний! І все ж він жартує і зовсім мене він не любить.” Й шепнула Орілька: “Лети, моя донечко, далі! Ти, бідна, не білого янгола, чорного стріла. Той чорний лиш тішитись буде з твоєї печалі. А білий, де, знаєш сама, його скурта обсіла. Шкодуй, моя донечко, серця на любощі зайві, Не пий, моя донечко, з глека цього — він порожній. Не схиб, бо часу в тебе мало для праці зосталось, Нехай він іде собі геть, янгол тьми подорожній! До білого линь, і молися, якщо він озветься, І слабкість спокутуй свою, і благай про натхнення! Бо янгол той чорний — спокуса земна, що минеться, А янгол той білий — Покликання Вище, поетко!” …Облудлої хтивості пута ослабли, і тіло оману дурну подолавши, злетіло над плесом. І янгола чорного тінь у воді розчинилась. І янгола білого усміх сяйнув в піднебессі…