Написати твір на тему " мої враження від твору чарлі і шоколадна фабрика"

Її називають співачкою «досвітніх вогнів», українською Сaпфо, дочкою Прометея. А для нас  вона  –  Леся Українка.

Леся Українка (справжнє її ім’я Лариса Петрівна Косач) – геній української літератури, що входить в умовну тріаду Шевченко-Франко-Українка. Її вірші вчимо ще змалку, тож здавалось б, що ми знаємо про поетесу все.

За вікном зима. Ось у таку пору, 25 лютого 1871 року, народилася Лариса Петрівна Косач. Народилася вона в Новоград-Волинському в інтелігентній родині. Мати – письменниця Олена Пчілка, батько Петро Антонович Косач – юрист, громадський і культурний діяч.

У родині Косачів було шестеро дітей – двоє синів та четверо доньок: Михайло, Микола, Леся, Ольга (Ліля), Оксана, Ізидора.

Батьки багато зробили для розвитку здібностей обдарованої доньки, дбали про її гуманітарну освіту.

Лариса жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками лункими коридорами.

Учителями її були мати, батько, а також книги і життя. Розмовляла вона з самого малку українською мовою, бо того хотіла її близька родина.

Статуя сповнена динаміки — і в точно знайденому ракурсі злегка схиленої набік голови, і в енергійному жесті правої руки, і взагалі в усій фігурі Шевченка проглядається готовність до дій, цілеспрямованість, внутрішня напруженість, що цілком відповідало радянській трактовці образу Т. Г. Шевченка як поета і митця-революціонера. Скульптура має яскраво виражений силует, легко впізнаваний здалеку, що зближує загальне тло монумента з конструктивізмом, — суворі, укрупнені складки одягу, лаконічність форм, енергійна обробка поверхні великими узагальненими площинами — все це покликано створити могутній образ нескореного борця за права трудящих. До деталізації автор вдається лише, як і слід чекати, у розробці обличчя, що здійснено не лише для досягнення портретної схожості, а й розкриття внутрішнього світу, і знову ж таки, в руслі трактування особистості поета, виявлення твердості і сили духу поета-борця. Саме тому погляд монументального Кобзаря суворий і гнівний, а викарбувані на чолі мислителя зморшки означають гіркоту пережитого-передуманого. Цілісності образу автор досягає проробкою й інших деталей — наприклад, міцно стиснутою в кулак (гнівний жест) рукою.

Фігури, що оточують п'єдестал, — вдвічі менші за статую Шевченка. Вони сприймаються в основному зблизька. За задумом скульптора, здійснювати огляд фігур потрібно в послідовності композиційної спіралі, починаючи від фігури «Катерина» й рухаючись проти годинникової стрілки.