Вуривку з поезії «човен»: заграло, запінилось синєє море, і буйнії вітри по морю шумлять, і хвиля гуляє, мов чорнії гори одна за другою біжать. є. гребінка використовує художні засоби а персоніфікацію, порівняння, епітети б гіперболу, епітети, рефрен в метафору, антитезу, зменшувально-пестливі слова г інверсію, порівняння, гіперболу

Кохання – це не завжди щастя. Воно буває трагічним, нерозділеним, неможливим. І часто воно приносить людині, на жаль, біль, а не щастя. Біль залишає у серці людини відбиток, рубець, який ніколи не заживе, не зникне, і людина все життя буде переживати ті неприємні спогади, хоч пройде багато часу.

Звичайно, в нашому житті є місце щасливому взаємному коханню. Воно існує, але не кожному випадає щастя збагнути його, відчути. Не кожному дається й інше щастя – зберегти кохання. Адже воно дуже ніжне почуття, його треба постійно підтримувати, зігрівати, інакше воно просто зникне у сірих буднях.

На жаль, а, може, на щастя, мені не вдалося в житті відчути справжнє кохання. Але, зважаючи на мій вік, я думаю, що все ще попереду.

У багатьох творах української літератури розповідається про кохання, щасливе і нещасливе. Нещодавно ми читали повість І. Франка «Украдене щастя». У цьому творі перед нами постає справжній «любовний трикутник», його учасники – Микола, Михайло й Анна. Микола одружений з Анною, а Михайло – її перше й останнє справжнє кохання. Анну видали заміж силоміць, і коли знову `являється Михайло, між ними спалахує колишня любов. Анна ладна покинути все, піти проти традицій, приректи себе на осуд людей, тільки б бути зі своїм коханим… Але закінчення цієї забороненої любові стало трагічним: Микола вбив Михайла за те, що він наважився зруйнувати його шлюб.

Чи можна назвати кохання Анни щастям? Мені здається, що ні. Її любов була страшним болем, мукою, яку вона не могла подолати. Вона робила її слабкою, вразливою… На мою думку, живучи з Миколою Анна вже змирилася і навіть почала знаходити позитивні моменти у своєму шлюбі. А Михайло зруйнував її тихе сімейне благополуччя. Я вважаю, що, коли по-справжньому кохаєш, то прагнеш, перш за все, щастя тому, кого кохаєш. Хіба ж Михайло не бачив, що руйнує життя Анни? Хіба не розумів, що нищить її? Хіба ж це можна назвати щастям?!

Тож я не можу погодитися з тим, що кохання – це завжди щастя. Часто буває так, що саме через кохання ми відмовляємося бути собою, самореалізуватися. Так, наприклад, нерідко дівчата не вступають до вузів або не йдуть на перспективну роботу через те, що виходять заміж, і чоловік вважає, що жінці не варто цим займатися – краще хай займається господарством… А потім, через роки, коли кохання минає (але ж ніщо не вічне) жінка розуміє, що залишилася ні з чим: діти виросли, чоловік став чужою людиною, з якою ні про що й поговорити, а сімейний побут забирає весь час і самореалізуватися вже немає жодної можливості… На жаль, такі випадки зустрічаються досить часто. Тому у кохання немає місця жертвам, воно має бути взаємним і не ставити перед вибором.

казка - це епічний фольклорний твір чарівного, пригодницького або побутового характеру, який розповідає про вигадані події. орієнтація на вимисел є однією з найважливіших жанрових ознак казки. сюжет казкового твору завжди утверджує перемогу добра над злом. нерідко казка завершується традиційною формулою: «ось вам казка, а мені бубликів в’язка», «і стали вони жить-поживать, добра наживать» та ін. казкових персонажів прийнято поділяти на злотворців, добротворців та знедолених. вважається, що казка генетично пов’язана з давньою міфологією. її становлення відбувалося шляхом перетворення міфологічних структур, що поступово втрачали зв’язок з ритуальним дійством, у них послаблювалася віра в істинність міфічних подій, розвивалася вигадка, втрачалася етнографічна конкретність, відбувалася заміна міфічних героїв звичайними людьми, причому увага переносилася з колективної долі на, життя окремої людини. за змістом і художніми особливостями казки поділяються на кілька різновидів. це казки про тварин, чарівні та побутові казки. звичайно, казка, як ми звикли, це щось фантастичне, але якщо розмірковувати, то можна віднести казку до реальності. адже ми живемо у казковій країні, де відбувається іноді дещо незвичне, фантастичне. якщо кожна людина згадає свої моменти у житті, які їх здивували, то люди замисляться: а чи правда казка-реальність? тобто все що відбувається з нами - це вже казка, у яку ми потрапили!