Морфологiчний розбiр слiв: мужнiй, вiдомим, найперша, радянська, мiй!

1. частина мови.2. розряд за значенням (модальні (вид), словотворчі, формотворчі).зразокслово –  то  дивовижний витвір людини.то  – частка, модальна, вказівна.

Діти принесли з лісу їжака, довго гралися ним. їжак не хотів розгорнутись, настовбурчив голки, то вони кидали ним об землю, пробували лоскотати патичками — й хоч би тобі що! навіть цьку вали собакою, який, пирхаючи, обнюхував те жалке тіло, про бував перевернути лапами, але скоро поранився і, підібгавши хвоста, відбіг убік. зрештою, подумали, що замучили їжака, а тому покинули його в купі листя, а самі порозбігались по домів ках, бо вже вечоріло.я його побачив, коли зійшов з поїзда і прямував стежкою, що вела поміж старим парком і великим садом. хтось десь палив багаття; й хоч полум'я не було видно, проте рідесенький дим синьою пеленою стелився над самою землею. повітря пахло анто нівками і чимось таким особливим, що нагадувало дитинство й те, як ми колись згрі листя й палили на городі, де вже викопали їжак, видно, ще не очумався, бо лежав там, де його й покинули, згорнувшись тугим клубком.я зупинився, очікуючи, коли він спробує побігти. проте їжак наче вмер. нагнувся над ним, торкнувся голок — тверді, вони мало не впивалися в долоню. тоді я втягнув праву руку в рукав, таким чином замотавши її, і, нагнувшись ще нижче, попхнув їжака собі на полу плаща й поніс із собою.їжак не розпростувався і, важкий, колов мені своїми шпиль ками долоню, а то й бік, коли я міцніше притискав його до себе. від того, що зустрівся з їжаком, а тепер ніс його в загорнутій полі плаща, стало мені добре, і я чомусь навіть усміхався.в кімнаті я запалив світло і вже тоді поклав їжака в кутку біля груби. він там упав, як неживий, і тільки, либонь, ще тугіше згорнувся, ще гостріше повиставляв шпильки. ну, що ж, це твоє діло, як тобі триматись, як поводитись, думав я, можеш побоюва тись, остерігатись. можливо, й зрозумієш, що я проти тебе не маю нічого лихого, але ж ти дике лісове звіря, ти завжди боїшся й осте рігаєшся,— і, може, завдяки цьому й живеш і ну, добре, ось тобі яблуко, ось тобі друге. а що ж іще тобі до вподоби? вийшов надвір, назбирав грушок-гниличок під грушею, і всі висипав перед їжаком, котрий, либонь, і не ворухнувся за цей а-а, тобі, мабуть, хочеться молока, я чув, ти його любиш. проте молока в квартирі не було, довелося йти до сусідів. сусіди налили мені у фіолетову пластмасову чашечку — ах, так, вони розуміють, це для їжака, і, мабуть, для того, яким сьогодні бавились діти.кімнату залило світло, їжак непорушно лежав у кутку. він, звичайно, чув, що я і вдруге виходив з кімнати, але щось тут лякало його, насторожувало. налив молоко в тарілочку, поставив коло яблук та грушок. цікаво, що ж його непокоїть? чи не елек тричне світло? мабуть, воно, бо їжак у лісі звик до місячного, а це для нього — вимкнув світло, і почав спостерігати за ним. він заворушився й почав пити молоко. груші і яблука лежали нерухомо, він їх не чіпав.  через деякий час, їжачок почав їсти яблука, груші, мабуть, залишив на потім. мені стало його шкода, я поклав йому на колючки яблуко і грушу, і відніс у ліс. їжачок побіг і сховався в кущі.

Справжня людина, за глибоким переконанням мого народу, — це людина добра і мудра, щира і сердечна, щедра і світла, яка вміє любити і співчувати, захистити і приголубити, поважати і порадити, людина з добрим серцем і світлою душею. тому з раннього дитинства дітям прищеплюють любов до всього живого, розказують про добрих звірят і чарівних пташок, гарних метеликів і комашок, які роблять тільки добрі вчинки. і зайчик у народних казках не просто тваринка, а зайчик-побігайчик, і жабка-скрекотушка, та мишка-норушка. дитина з радістю сприймає ці добрі і лагідні образи звірят і тягнеться до них з великою цікавістю. у дитини виникає природна потреба їх захистити, турбуватись про їхню безпеку. і не стане дитина кривдити такого красивого метелика, який пурхає над квітами, бо це ж не просто метелик, а чарівна казка, яка живе цікавим життям і відчуває теж саме, що й дитина: любується дивосвітом, слухає веселий спів пташок, летить у безмежне синє небо, щоб радіти і дивуватись світом. дитина замислюється над тим, що бачить навколо себе, ловить кожне слово дорослих і вбирає своїм серденьком ту мораль, яку сповідують дорослі члени родини, батьки, старші брати та сестри. там, де прищеплюють любов до всього живого, де нема насильства, дитина виростає захисником, доброю людиною, бо живе серед любові і ласки, серед краси і казки. це дуже важливо, бо все починається з дитинства. як каже народна мудрість: «посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер». як же важливо сіяти у дитячих душах добрі звички, прищеплювати бажання робити добрі вчинки, щоб вони виросли добрими і мудрими, справжніми хорошими людьми.тому й виховує народна педагогіка наших дітей на розумних і мудрих казках, на гарних прикладах, які прищеплюють дітям високу мораль, найкращі риси характеру, любов до своїх батьків, до всього живого, повагу до старших. казка — це чудовий засіб родинного виховання. вона не тільки навчає та виховує малих дітей, а й згуртовує, об’єднує сім’ю, створює ій затишок і ту теплоту стосунків, яка просто незамінна у родині.