Скласти нарис 2 сторінки про свого родича тата, маму, бабусю, дідуся, і так далі.

- Привіт, Оленко. Чого ти така сумна?

- Привіт, Мар'яно. Та в мене мама захворіла на грип, та й отримала ускладнення.

- Нічого собі, співчуваю. В мене колись була така сама історія. Після грипу я отримала запалення легень.

- Справді? І тобі вдалось вилікуватись?

- Як бачиш, стою перед тобою жива-здорова.

- А ти лежала в лікарні?

- Так, в нашій обласній інфекційній лікарні.

- І довго ти там перебувала?

- Так, досить довго. Близько двох тижнів.

- А чи висока в тебе була температура?

- Близько сорока.

- Нічого собі, в мами лишень до тридцяти восьмі піднімається. Може, обійдеться.

- Звичайно! Варто вірити, що все буде добре! Передавай мамі привіт, нехай одужує.

- Дякую тобі за підтримку. Можу я тобі подзвонити, якщо в мене виникнути питання щодо реабілітації?

- Звичайно, завжди до твоїх послуг! Щасти!

Объяснение:

Учительська праця здається звичною й буденною: діти приходять на урок за розкладом, з'являється вчитель, щось пояснює, навчає, далі наступний урок з іншим учителем. Здається, буденна річ, але не завжди. Бувають такі уроки й такі вчителі, про яких згадуєш і довго пам'ятаєш. То що ж відбувається на уроці, коли тобі пригадуються і слова, сказані вчителем, і вираз його очей, жести? Здається, що він промовляє якісь особливі слова саме тільки для тебе особисто, хоча поруч сидять твої однокласники. На мою думку, що це той самий момент, коли вчитель вкладає душу у свою роботу, а своє серце віддає дітям.

Учителька була й залишається для мене якоюсь незвичайною людиною. Мені хотілося щоранку швидше потрапити до школи, бо вчителька буде знову розповідати щось цікаве й захоплююче. Вона була і вимогливою, і люблячою водночас. Пам'ятаю, як вона могла насварити: "Володю, ти ж такий розумний і як же це ти зміг виконати так брудно завдання?" Ми всі для неї були і найкращими, і найрозумнішими, вона кожного з нас любила й любить зокрема, а не всіх загалом.