Найчастіше в мовлені антоніми вживаються для порівняння когось або чогось, і використовуються в реченнях парами. Наприклад: Он, дивися, Михайло й Василь, рідні брати, але один такий високий, сильний, а другий дуже слабкий, та й зростом не вдався, дуже ж бо низький.
Або ще - ці крнкурсанти не рівня один одному, в першого сильний голос. а в другого слабкий, ледве чутний.
Одна дитина була добра, з усіма ділилася за можливістю, а друга жадібна - навіть те, що її не треба ніколи нікому не віддавала.
Також багато антонімів можемо побачити в народній творчості.
Пречудовий, премудрий, пресвятий, прекрасний, прегарний, премилий, пребілий, презирство,причепити, причепуритись, приїхати, приписати, притрусити, присоромити, привабливо, пристаркуватий, придивитися, призупинитися, придністровський, розмовляти, розкидати, розбити, розповідати, розкаятись, розбігтись, розколоти, розпитати, безтурботний, безстрашний, безмежний, безшумно, безводний, безкоштовний, безсоння, беззвучний, сфотографувати, сфабрикувати, скинути, схотіти, сховатися, стомитися, спізнитися, стерти, зіставити, зібрати, зіскочити, зігрівати, зім’яти, зів’ялий, зіпсуватися, зіщулитися.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Розкажіть, як Сіроманець врятував Андрійка
Андрійко пішов з Сіроманцем кататися на лижах, але раптово почалася заметіль. Хлопчик знесилився, зламалася одна лижа...
Сіроманець не залишшив Андрійка. Він тягнув його спочатку. Потім ніс на собі. Бачачи, що дитині холодно, вовк вирив яму у снігу і стягнув в неї Андрійка. Далі - дослівна цитата з тексту на підтвердження сказаного:
" Вовк волочив Андрійка за комір. Вітер підганяв їх на снігових белебнях, але як тільки вони скочувались в яр і треба було знову підійматися вгору — отут Сіроманцеві доводилося похекати та попріти. Тоді вовк закидав Андрійка собі на спину, розсував грудьми свіжий сніг, лапи ставали на твердіше, і з такою швидкістю вони посувалися до висілка.
Вовк жалібно вив. Покидав Андрійка, сам відбігав, вив на всі боки, прислухався, повертався до Андрійка знову, знову закидав його на спину і ніс далі. Андрійко обнімав вовка руками й ногами, щоб не зсуватися, щоб вовкові було легше.
Льотчики з ракетницями та ліхтарями вийшли за лісосмугу: але що ти його побачиш чи почуєш в цьому шипінні, ревінні, стогнанні, летінні?
Вовк поклав Андрійка на сніг і почав рити у снігу яму. Вирив яму, зсунув туди Андрійка і сам ліг біля нього. Сніг і вітер засипали їх швидко, охоче.
— У ямі тепло в вовкові Андрійко.— Аби нам до ранку не замерзнути, а там уже якось доберемося.
Раптом вовк насторожився: йому почулися постріли. В одну мить він вискочив з ями і завив. Так він ще не завивав ніколи. Все своє життя він завивав з голоду або з горя. Тепер в його завиванні була надія і радість"