1.Немає сумніву, що наші сучасники, які зацікавилися досвідом розбудови й утвердженням української мови у 20-ті роки ХХ ст., знайдуть можливість використати ці напрацювання у сьогоденні. 2.Важливі не тільки конкретні словесні знахідки мовознавців 20-х, а й висока відповідальність за мову, національну культуру, дух нескореності й творчого чину наших попередників-подвижників. 3.Зауважимо, що в Європі, зокрема, у слов’янських країнах, набув розмаху рух за збереження національної мовної автентики, зосібна діалектних джерел, які нині зазнають інтенсивних нівеляційних змін. 4.В Україні також зроблено чимало, аби зберегти народну словесну культуру, народну оповідь як вияв народної мовотворчості. 5.Багато зроблено у Чорнобильській зоні, на Прикарпатті, Буковині, Закарпатті, Наддніпрянщині, Слобожанщині. 6.Проте це крапля в морі порівняно з тим, що необхідно зробити для збереження мовної пам’яті у тих обсягах, якими оперують нині інші національні наукові школи де прості речення, прості ускладнені, та складні речення?