Розтавте розділові знаки та знайти і підкресліть у двох реченнях дієприслівникові звороти. 1)криниця з відром і вікна променями протирають очі.2)уміння розв'язувати і таке ж практичне мистецтво як і вміння плавати бігати чи танцювати.3)почалося у сонця безсоння і подовшали раптом дні.4)вже листопад підкравмя з-за дубів і гай знімає золоту перуку.5)тихі води дніпрові я стрічав у дорозі сині хмари діброви спілі ранки та грози .6)натрудившися у квітні перецвівши у маю йдуть дерева перелітні в повінь лагідну свою.7)край прогнутого вечорового неба врізаючись у зоряну імлу і досі трудиться старий нагорблений вітяк.

Криниця з відром, і вікна променями протирають очі. тут після коми дієп. зворот. 2- уміння розвязувати і, таке ж практичне мистецтво, як і вміння плавати, бігати чи танцювати. 3- почалося у сонця безсоння, і подовшали раптом дні. 4- вже листопад підкрався з-за дубів, і гай знімає   золоту перуку. 5- тихі води дніпрові, я стрічав у дорозі, сину хмари діброви, спілі ранки та грозию. 6- натрудившися у квітні, перецвівши у маю, йдуть дерева перелітні в повінь лагідну свою. дієп. зворот у словах виділених комами. 7- край прогнутого вечорового неба, врізаючись у зоряну імлу, і досі трудиться старий, нагорблений вітяк.

Відповідь:

Пояснення:

Українська література останніх десятиліть була створена сучасними письменниками. У науковій літературі точно не зазначено, від якого моменту українську літературу слід вважати сучасною. Утім, під поняттям "сучасна українська поезія" найчастіше розуміють сукупність художніх творів, — написаних від часу здобуття Україною незалежності в 1991 році й дотепер. Унаслідок більшої свободи, відкритості українського суспільства до іноземних впливів та значно ширших контактів iз літературами інших країн сучасна українська література здебільшого відрізняється від радянської та класичної зверненням до досі заборонених тем (Голодомор, сексуальність, наркотики, девіантна поведінка і т. д.), використанням нових стилістичних прийомів,різноманітністю та змішанням жанрів, своєрідною епатажністю, а також осмисленням соціальних проблем та історичної пам'яті.

Події повісті Г. Тютюнника “Климко” переносять нас у жахливі часи окупації України німецько-фашистськими загарбниками в роки Великої вітчизняної війни, і відкривають ще одну забуту сторінку історії нашого народу. Головний герой твору – хлопчик за ім’ям Климко. Він відправляється за багато кілометрів для того, щоб придбати сіль, а потім її продати на рідній станції, купити їжі і врятувати від голодної смерті улюблену вчительку з її маленькою донькою, свого друга та себе. Перемагаючи в собі страх, фізичне знесилля і хворобу, Климко подорожує шляхами війни, сповненими смертельних небезпек. За віком він був нашим ровесником, але війна зробила його дорослою людиною. Читаючи повість, вражаєшся його недитячій мудрості і витримці, серцем відчуваєш усі його страждання. Здається, й сам подорожуєш разом с Климком, вчишся милосердю і кожну хвилину приміряєш на себе образ героя повісті.
На мій погляд, головною темою повісті “Климко” стало саме милосердя. Спочатку Г. Тютюнник розповідає про випадкову зустріч Климка і його друга Зульфата зі своєю улюбленою вчителькою,
яка опинилася майже у безвихідному становищі разом з маленькою донькою. Після цієї зустрічі у хлопців виникла благородна ідея до цій жінці: усі турботи про Наталію Михайлівну з Олею вини беруть на свої слабкі плечі, проте стають для них опорою. В першу чергу переймаючись саме їх життям, юний герой повісті вирушає у дорогу.
Подорожуючи, Климко стає свідком різноманітних подій і пригод. Ризикуючи життям, разом з шевцем під час облоги хлопчик рятує від Німеччини незнайому дівчину. Завдяки цьому вчинку ми розуміємо, що справжні люди, незалежно від віку, залишаються людьми у будь-якій ситуації і здатні виявляти милосердя та співчуття до інших.
Потім, хворий на лихоманку, Климко опиняється у тітки Марини, яка його виходжувала та хотіла залишити хлопця у себе, навіть всиновити його. Хлопчик не погодився, хоча йому і подобалося у доброї жінки, бо відчував велику відповідальність за життя найдорожчих для нього людей. На мій погляд, цей епізод дуже виразно показує самовідданість і доброту наших співвітчизників – і дорослої жінки, яка переймається долею Климка, і маленького хлопчика, який понад усе турбується про близьких людей.
Але найважливішим є завершальний, трагічний епізод повісті – повернення Климка на станцію с торбиною солі, до радянському полоненому і загибель хлопчика. Климко повертався до рідної станції сповнений радості, адже у нього була сіль і він пережив усі небезпеки та випробування воєнних шляхів. Та вже майже біля рідного дому хлопчика підстерегла підступна смерть, як підстерігала вона на шляхах війни багатьох його ровесників. Навіть в останні хвилини життя Климко залишається людиною, яка піклується не про себе, а про інших, бо в ту саму мить, коли його скошує черга з німецького автомата, він показує радянському полоненому, куди тому тікати: “Він втупився пальцями в курточку на грудях, тихо ахнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль…”.
Перед очима ще довго залишається торбинка з сіллю, а серце наповнюється безмежною тугою і любов’ю до хлопчика з такою відчайдушною, милосердною і безкорисливою душею, яка жила для добра. Климко – це уособлений образ усіх дітей війни, які іноді виявляли таку сміливість і милосердя, що й дорослим було не під силу.
Самопожертвування, порядність, чуйність, любов і доброта – у наш час явища дуже рідкі. Дехто виправдовує це суспільними та економічними чинниками. Але ж за часів війни умови життя були набагато гірші, бо людина могла разом втратити все – і будинок, і рідних, і власне життя. Та попри все більшість наших співвітчизників залишалися гідними та чуйними до чужого нещастя людьми.
Прикладом цього може бути і герой повісті Г. Тютюнника “Климко”.
Сьогодні мало кому під силу пронести на собі той хрест, який узяв на себе і з гідністю проніс маленький хлопчик. Піти на самопожертву заради інших людей, навіть не замислюючись – героїчний вчинок, на який здатний далеко не кожний, а ось залишатися порядним, виявляти чуйність, здійснювати добро – це те, що може зробити кожен з нас і те, до чого кожен з нас повинний прагнути.