План до образу мирослави, текст захар беркут

На уроках української літератури ми читаємо різні книги. Чесно кажучи, не всі з них мені хочеться читати (особливо щось історичне), але повість Ніни Бічуї “Шпага Славка Беркути” під цей список не підпадає.

Цю книгу я захотів прочитати одразу, як тільки почув, що вона про сучасних підлітків. Завжди цікавіше читати щось про таких як ти сам, ніж про тих, хто зовсім на тебе не схожий, ще й жив сто-двісті років назад. Отож, читати цю книгу я взявся з задоволенням. Тепер же хочу поділитись своїми враженнямиСюжет повісті доволі простий – він розповідає про життя чотирьох підлітків: Славка Беркуту, Юлька Ващука, Лілю Теслюк і Стефка Вуса. Здавалося б – що може бути цікавого в буденності чотирьох підлітків? Але мені читання видалось дуже цікавим, а все тому, що герої такі ж самі підлітки як і я, їхні проблеми схожі на мої, тому під час читання мені здавалось, що я спілкуюсь зі своїми добрими друзями, разом з ними переживаю негаразди і радію перемогам. Хотілось би розповісти про почуття, які в мене викликав кожен

У центрі повісті Коцюбинського – двоє закоханих: молодий парубок Остап і заміжня жінка Соломія. дуже засмучена звісткою про намір її коханого тікати із села аж за Дунай: “Тікаєш… покидаєш мене… І отсе я лишуся сама з тим осоружним чоловіком”. Але любов до Остапа перемагає її власні почуття: “Тікай, Остапе, тікай, серце”. Прийняла це рішення, мов відірвала кусок серця.

То як же треба кохати, щоб покинути рідний дім, хоч і не дуже радісне, але все-таки, більш-менш, спокійне життя, і піти за Остапом, єдиним і дорогим! Піти в невідомість,

неймовірні труднощі доріг і небезпек. Піти світ за очі, аби тільки бути разом зі своїм коханим. На які тільки хитрощі, вигадки і вчинки не здатна жінка, що щиро кохає!

Соломія перевдягається в чоловічу одежу, обстригає свої коси, не забуваючи навіть свій жіночий одяг, що зняла із себе, викинути в ставок. Любов надає їй відчайдушної мужності. Соломія – справжня героїня. Вона не розгублюється ні в яких ситуаціях. Спритна, вміла й рішуча скрізь.

Вона перев’язує рану Остапа, ховає його в плавнях. Мужність не покидає її навіть тоді, коли вона розуміє, що заблукала. Бо жила одною думкою: як там Остап, як урятуватись?

Героїчна вдача люблячої жінки найбільш проявилась після арешту Остапа.

Віддає останні скарби, щоб урятувати коханого, але це не допомагає. Гарячково шукає Соломія виходу з цієї ситуації. У неї визріває план, надзвичайно сміливий, тим більше для жінки, врятування свого коханого.

Там, у водах Дунаю, і загинула ця самовіддана жінка. А Остап, зостарівшись, усе чує в гудінні вітру Соломіїн поклик: “Оста-а-пе-е!”