45 б. напишіть твір 8-10 речень на тему "які думки і почуття у мене викликає повість "гусі лебеді летять""

Твір «Гуси-лебеді летять» авторства Михайла Стельмаха, а також «Климко» Григіра Тютюнника є дуже цікавими для людей молодого покоління з причини того, що в них розглянуті життя двох маленьких хлопчиків – Михайлика та Климка відповідно. У цих творах ми можемо дізнатися про долі хлопчиків, про їх характери і все те, що було властиво цим дітям. Крім того, ми можемо дізнатися про їх життя, його умови, що теж дуже цікаво і може бути порівняно з тим, що існує в житті кожного з нас. Ці твори дуже цікаві, з них є багато корисного, що взяти.

Я можу сказати з упевненістю, що мені вдалося взяти з цих творів багато. Перш за все, я взяв від них години захоплюючого читання. Я провів за двома цими творами багато часу, а тому можу з упевненістю сказати, що вони дуже цікаві. Автори описали дуже цікаві події з життя двох хлопчиків, мені було вкрай захоплююче прочитати про життя в тих умовах, які для мене зовсім невідомі. Я не просто прочитав з цікавістю, але відчував безліч важливих відчуттів. Наприклад, мені було дуже шкода Климка, який, здається, загинув в кінці однойменного твору. Я чомусь по-справжньому пишався молоддю, коли читав про те, як Михайлик допомагав своїм батькам і щосили прагнув бути для них як можна більш корисним. Все це мало значення й справляло на мене дуже сильне враження.

Втім, мені здається, що при читанні даних творів мені також вдалося збагатитися духовно, стати більш свідомим і правильним з усіх точок зору чоловіком. На прикладі Михайлика та Климка я зміг побачити, як молода людина або навіть дитина може себе вести. Обидва цих хлопчика були дуже високі з точки зору моралі: Климко, незважаючи на всі жахи війни, залишився доброю людиною і був готовий допомагати іншим. Михайлик теж був з усіх боків позитивним хлопчиком, який дуже добре допомагав власним батькам. З обох цих дітей можна взяти приклад, і я це успішно роблю. Принаймні, я намагаюся.

З цих двох творів можна взяти безліч корисної інформації. По-перше, вони захоплюючі, дають корисне читання для розуму і душі. По-друге, вони показують життя дітей в тих обставинах і ситуаціях, які абсолютно нехарактерні для сучасних дітей. По-третє, вони можуть дати кожній дитині правильні життєві орієнтири, задати їй високі моральні стандарти поведінки і показати, чому ці стандарти є правильними. Все це і було взято мною з даних творів.

До більш пізньої прози Івана Франка належить новела «Сойчине крило». В основі цієї новели є проблема загального характеру, адже письменник вирішує не лише питання нереалізованого життя та нещасної любові героїв, а й людського життя. Герой новели Хома-Массіно став відлюдьком, він свідомо захотів відмежуватися від людей, заховатися за творіннями культури. Він в захваті від думки, що має окреме, зовсім інше життя, і про те ніхто не здогадується. Більше того, герой упивається своєю трагічною самотністю.

Новелу можна назвати «текстом у тексті», тому що вона складається із «записок відлюдька», у яких поміщений лист-сповідь Марії до Хоми. Саме лист Марії додає розповіді психологічної напруги, тому що він спонукає одержувача до діалогу. Цей діалог нагадує розмову двох вимучених душ. Спогади Манюні дражнять Хому, він хоче залишитися вірним своїй філософії, намагається протестувати, не бажає ворушити минулі події: «Говори собі, пиши собі, що хочеш! Я тепер дивлюсь на все оком естетика, розпізнаю кожний момент фальшивої гри. І де ти сміятимешся, я байдуже здвигну раменами». Але її запитання: «Чи тямиш мене? Се я була?» примушують читати все далі.

Ніби з того світу, з далекого Порт-Артуру, чується голос: «Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене, ти не вірив у мене, в мою щирість, у мою любов. Ти приймав мої пестощі, всі вияви мого розбурханого молодого чуття з пасивністю сибарита — нехай і так, що ніжно, вдячно, але не виходячи з-поза заборола свого успокою, свого егоїзму. І я відчула се».

Марія поклала в лист сойчине крило, та залишила собі друге. Вона послала йому одну половинку — свою душу, але чи зуміє прилетіти до неї друга половинка його? Це залежить від Хоми-Массіно. Але не дивлячись на те, що Массіно показує байдужість, яку він леліє аж три роки, він не хоче допустити почуттів, тому що «правдивого чуття в тім нема, от що». Та, не дивлячись на те, що Хома не вірить у «містику», вона відбувається, і Массіно не в силах зупинитися, він все згадує і промовляє: «Нехай у сю новорічну годину хоч дух твій перелине через мою хату і торкне мене своїм крилом!». Герой новели раптом усвідомлює, що його існування було паперовим та негідним. Массіно збентежений і розуміє, що нарешті прийшла та, на котру він чекав, і заради якої він спроможний прокинутися і скинути з себе пута, спрямуватися до нового життя – справжнього, в якому є і щастя, і страждання.

З новели ми бачимо, що співіснування двох людей і взагалі людського буття– це насправді проблема, яка є глобальною. Висловлюванню Массіно І. Франко придає безсумнівну істину: «Що таке людина для людини? І Кат, і Бог! З ним живеш — мучишся, а без нього ще гірше! Жорстока, безвихідна загадка!»

Объяснение:

Скомунизжено

На мою думку, щоб вижити, людина зобов’язана навчитися пе­ребувати в злагоді з природою.

По-перше, вона сама є часточкою природи, тобто її існування залежить і від навколишнього середовища, і від екології планети в цілому. Яскравим прикладом своєрідного художнього осмислен­ня думки про те, що можна жити в гармонії з природою й не шко­дити їй, є твір Даніеля Дефо «Робінзон Крузо». Автор описує по­бут і діяльність людини, яка випадково потрапила на безлюдний острів. Здавалося б, вижити немає шансів, проте головний герой пристосувався до свого нового середовища й, використавши можливості довкілля та здобутки цивілізації, зумів забезпечити для себе порівняно високий рівень життя.

По-друге, розробляючи щоразу нові й нові технології, людина ли­ше ціною власних помилок, а іноді навіть глобальних катастроф, навчається передбачати наслідки впровадження власних винахо­дів, тобто поступово розуміє необхідність розвитку екологічної свідомості.

Прикладів цього є чимало й у сучасному житті, і в історії. Ідеться насамперед про те, що життя можливе без деяких винахо­дів, що їх можна використовувати на благо природи, що впрова­джувати їх варто лише тоді, коли створено необхідну систему за­хисту від згубного впливу їх на довкілля. Так, російський учений Ігор Курчатов, один із розробників атомної бомби, усвідомивши наслідки свого винаходу, став боротися за використання атомної енергії для мирних цілей. Але мені не відомі, на жаль, випадки, коли вчені відмовлялися від своїх винаходів задля збереження довкілля.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що приро­да може існувати без людини, а людина без природи — ні. Саме тому кожен, хто живе на Землі, має прагнути до гармонійного співіснування з довкіллям і зобов’язаний піклуватися про збере­ження багатств планети.