План шостої частини повісті захар беркут (лише шостої частини, а не усієї повісті)

1.на весні
2.тугарин кримезний як дуб
3.скромна та ніжна мирослава
4.день ловлі ведмедів
5.напад ведмедиці на дівчину
6.стародавнє село тухля
7.просить у боярина руки

ответ:

1.у тухольщині.

2.весна 1241 року.

3.тухольський боярин тугар вовк.

4.лови на грубого звіра.

5.тугарова донька мирослава.

6.день ловів на ведмедів.

7.молодий провідник максим беркут.

8.поява ведмедя.

9.повержений звір.

10.другий величезний ведмідь.

11.смерть боярина.

12.нещаслива перемога над другим ведмедем.

13.напад ведмедиці на мирославу.

14.порятунок дівчини максимом беркутом.

Питання про долю персонажа роману "Місто" Степана Радченка досить неоднозначне. Автор показує нам шлях поступового кар'єрного зростання героя, який супроводжується неминучою духовною еволюцією. 

Радченком володіє непереможне прагнення до нового, іншого, вищого, втіленням чого в його свідомості стає місто. Герой приїжджає до міста з метою вступити в технічний інститут, а після його закінчення повернутися до села. Але вже з початку він переосмислює своє ставлення до села, яке стає для Радченка уособленням всього темного, низького, затурканого, і намагається якомога швидше від нього відмовитись. 

Символічним актом на позначення цього стає спалення старого одягу. Новою метою Радченка стає завоювання міста, яке асоціюється у нього з жінкою. Починається шлях від однією перемоги до іншої. 

З підвищенням у соціальному статусу герой змінює жінок, що стають знаками його зростання: від темної селянки Надійки до блискучої, впевненої в собі балерини Рити. 

Автор не змальовує традиційного для української літератури позитивного героя, у моральному плані вчинки Радченка доволі провокаційні. Адже він лишає на своєму шляху покинутих жінок і зраджених друзів, а його поведінка іноді набуває тваринно-примітивних рис, як у епізоді з Надійкою. 

Ключем до розуміння проблеми стає епіграф твору: "Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?" Одвічна боротьба тілесного й духовного, низького й високого знаходить своє вираження в образі головного героя роману. 

Засобом для легкого здобуття популярності Радченко обирає письменство. Залишивши інститут, у якому він учився з притаманною йому старанністю, герой намагається реалізуватися в літературній сфері і починає писати доволі успішні оповідання. 

Отже, на поверхні - шлях перемог, сходження нагору, у якому Радченко лишає позаду все, що для нього вже відіграло свою роль: і помешкання, і переконання, і жінок. Така відкритість до змін дала можливість Мусіньці, одній із коханок Радченка, сказати: "У тебе душа - грифельна дошка, досить пальцем провести, щоб стерти написане". 

Але не можна говорити про Радченка як про переможця, адже єдиним переможцем у романі є місто, що підкорює та змінює людину, яка опинилась у сфері його тяжіння. Місто для героя поступово переходить із категорії "чуже" у категорію "своє", тому проблема завоювання просто зникає. 

Радченко змінився, і духовний злам був підготований усім шляхом нагору. Зосереджений на собі, егоїстичний, цілеспрямований герой починає розуміти, що всі люди різні. Це відкриття виявилося для нього настільки несподіваним, що він усвідомлює неможливість творити. Його твори видаються йому мертвими, бо "людина зникла від тиском речей та ідей, від неї створених і для неї призначених". Його творчість - це шлях "від хлоп'ячої витівки до душевної виразки". 

Розчарування в місті, яке видається Радченку "помилкою історії", пробуджує в його душі прагнення повернутися до першовитоків, до природності, уособленням яких є для нього Надійка. Проте зробити це виявляється неможливим і через об'єктивні (Надійка вже одружена й вагітна), і через суб'єктивні причини. Готовність відмовитися від минулого Призвела до втрати власного коріння. Відчуття духовної порожнечі опановує Радченка. Ця проблема людини "без ґрунту", яка усвідомила втрату самоідентичності та духовної основи, є одною з наскрізних утворі. 

Герой, змінюючись, залишається на самоті, на яку приречена кожна людина, що бачить далі інших. Проте жертвою міста Радченко теж не стає, бо нагородою йому служить духовне звільнення та вивищення. 

Можна говорити про народження в колишньому обмеженому юнаку людини та письменника, і тому оптимістично звучать останні рядки твору: "І тоді, в тиші лампи над столом він писав свою повість про людей".

Візьмемо до прикладу Львівське Успенське братство.Воно було засноване при Успенській церкві,ремісниками і купцями,яких підтримував князь-міценат.
Львівське Успенське братство мола свій статут.Утримувало школи,друкарню,шпиталь.Була започаткована Львівська братська школа.До її освітньої програми входило вивчення семи вільних наук(граматика,риторика,діалектика,арифметика,астрономія,геометрія, також музика)Граматика скалдалася з вивчення церковно-слов'янської,грецької,а згодом латинської мов.Першим ректором школи став грек Арсеній Еласонський.В школі викладали Гаврило Дорофієвич,Іван Борецький.У 1591р вийшов друком підручник грецької мови для слов'ян "Адельфотес",його укладали саме учні і викладачі Львівської братскої школи.