Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
1. Які почуття прагне передати поет у вірші «У синьому небі я висіяв ліс»? Які враження викликав у вас цей твір? 2. До якого різновиду лірики належить вірш «У синьому небі я висіяв ліс»? Визначте мотив цього твору.3. Які засоби художньої виразності використовує поет для увиразнення головної думки у вірші «У синьому небі я висіяв ліс»? Назвіть їх та розкрийте метафоричне значення.4. Запишіть аналіз твору «Цю жінку я люблю». Цю жінку я люблю. Така моя печаль.Така моя тривога і турбота.У страсі скінчив ніч і в страсі день почав.Від страху і до страху ця любота.Аби ще в жнива — то було б іще…Але ж ні жнив, до жнив, до них далеко…Цю жінку я люблю, і цю любов-лелекуНе радістю вкриваю, а плачем.Воно мені, мабуть, так мало бути.Мабуть, воно так сказано мені.Бо так вже склалось — не забуть, не збути, Не призабути навіть уві сні.Як чорний чай, як чорний чай Цейлону, Мені це літо впало у лиман…Цвів молочай. Посічкану соломуВезли з гарману — даленів гарман…
Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.