У якому столітті жив історичний Гайавата? це зарубіжна література

Гайавата - історична особа. Жив він у ХV столітті. Є засновником Великої Ліги Співдружності ірокезьких племен.

Объяснение:

Талановитий український поет, перекладач, критик та історик вітчизняної літератури, пропагандист української культури Микола Вороний довгий час був невідомий нам, бо його ім'я і творчість були заборонені. А поет лише намагався вивести українську літературу на європейський рівень.

Для поезії М. Вороного характерні глибокі філософські роздуми, патріотизм і гаряче бажання бачити щасливим рідний народ, рідну Україну.

У поемі "Євшан-зілля" М. Вороний порушує проблему вірності людини рідному краєві, своєму народові. Використавши легенду про перебування сина половецького хана у полоні, його забуття про рідний край і батька, поет із болем у серці звертається до людей, які відцуралися від своєї батьківщини, які, потрапивши на чужу землю, забули рідну мову. Чимало синів і дочок України блукають по світу у пошуках щастя. Це до них звернені слова поета:

Краще в ріднім краї милім

Полягти кістьми, сконати,

Ніж в землі чужій, ворожій,

В славі й шані пробувати.

У поемі "Євшан-зілля" в образі ханського сина бачимо тих українців, які шанують чужі звичаї і занедбали рідний край, які забули свої звичаї. Микола Вороний задає риторичне запитання:

Де ж того євшану взяти,

Того зілля-привороту,

Що на певний шлях направить,—

Шлях у край свій повороту?!

Роздумуючи над поемою, я пригадав слова Т. Шевченка "Хто матір забуває, того Бог карає". Я переконаний, що горе тій людині, тому народові, який забуває своє коріння, свою мову, не дбає про свою країну. Тому проблема вірності людини рідному краю і народу не може не хвилювати людство у будь-які часи.

Ми, молоде покоління, піднімаємось у своєму духовному і національному зрості, крокуючи шляхами розбудови самостійної України, віддаємо всі сили на благо нашої країни, мріємо про свій вагомий внесок у цю справу. Ми любимо свою Батьківщину, свій народ, свою мову, а тому такі близькі нам слова поета:

За честь і правду все віддай,

Коли ти любиш рідний край!

Я гадаю, що тільки людина-патріот має право бути громадянином своєї нації, свого краю. Отож, я закликаю своїх ровесників бути вірними своєму народові, своїй країні

Аналіз вірша - Осіння троянда А. А. Фет писав дуже багато віршів про природу, в яких намагався передати свій душевний стан, думки і почуття. Панаса Опанасовича відвідала нещасна любов (до Марії Лазич) і тому, як мені здається, у багатьох віршах простежується туга по ній. Читаючи етостіхотвореніе, відчуваєш деяку смуток на душі, так як описана сумна поздняяосень. Осінь - час спокою, час відходу і прощання, час роздумів. Вона наповнена порожнечею. Складається враження, що за межами осені немає нічого крім вічності. Але в той же час радує те, що єдина троянда не хоче відпускати теплу пору року, тому "віє весною». У назві вірша відображено весь сюжет. Воно адресоване самому прекрасному і божественному квітці-троянді. Обсипав ліс своі'вершіни, Сад оголив своє чоло. На початку вірша автор показує справжню осінь за до уособлення: сад оголив, дихнув вересень. Спочатку Фет висловлює величезну жаль, тому що з настанням осені пропадають яскраві фарби, починаються довгі проливні дощі, кругом вогкість і бруд. Туга. Але потім він ніби випадково зауважує чудове створення-троянду: Але в подиху морозу Між загиблими одна, Лише ти одна, цариця троянда, пахощі і пишна. І тут він розуміє, що життя триває, що квітка буде нагадувати йому про сонячні дні й переносити в майбутнє, ближче до весни. Таким чином, відбувається зміна картин в вірші. Поет вибудовує йому троянду на п'єдестал, називає її царицею, вважає єдиною і неповторною: Лише ти одна, цариця троянда, пахощі і пишна.