Дати короткі відповіді на запитання Чому королівство стало занепадати? Хто винен у цьому? Поясніть значення слів «переситився спокоєм». Чому жителі такі пасивні? Якого звичаю неодмінно повинен дотриматися князь? Чи лише за доньку переймався князь? Чому? Яким постає перед нами дракон? Чому автор, усупереч загальноприйнятим уявленням, зображує дракона саме таким? Під дією кого відбувається «олюднення» дракона? Чому Пустельник не відразу погодився навчати дракона грамоті? Втіленням чого є в творі Пустельник? Поясніть слова Пустельника: «Зрозумій: коли йде війна – гинуть лише вояки. А коли володар хоче зміцнити владу, – поети гинуть у першу чергу». Поясніть підтекст: «Якщо зла не буде, звідки добро пізнаєш?» Що символізує герць(поєдинок) між Драконом і князем? Чому дракона звати Григорій, а в князя немає імені?

Чгыгыыгыунииийййун

Твір-роздум за однією з тем: 1)Людина та її доля в поезії Т.Г.Шевченка "Минають,дні,минають ночі..."Т. Шевченко силою свого поетичного слова, силою своєї безмежної любові до рідного народу, до України намагався пробити мури людської байдужості, панської обмеженості. Т. Шевченко все знав, все відчував: як жив народ, про що він думав, постійно шукаючи шляхів до кращого майбутнього: І день іде, і ніч іде, І, голову схопивши в руки, Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки? Роздумуючи над минулим і майбутнім свого народу, Т. Шевченко неодноразово порушує питання: а для чого живе людина, в чому суть людського життя? Як боляче було дивитись поетові на підневільне тяжке життя свого народу, але ще гірше було бачити його покірність. Поет прагне розбудити свій народ від тяжкого сну, запалити в ньому іскру протесту, ненависті до жорстокої дійсності. Так, в поезії "Минають дні, минають ночі..." звучить мотив осуду людей, які задовольняються своїм підневільним становищем в тогочасній Росії, людей безликих, які вели безтурботне життя й ні до чого в світі не прагнули. Кобзар твердо переконаний, що людина не повинна бути пасивною, вона мусить боротися за своє майбутнє. Байдужість, на думку Т. Шевченка, — це найстрашніше, що може бути в житті: Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше — спати, спати, І спати на волі. Поезія "Минають дні, минають ночі..." — це глибоко патріотичний твір, у ньому чітко окреслюється позиція поета-борця, який закликає читачів до активних дій на користь свого народу, своєї країни. Поет, звертаючись до долі, просить у неї не багатства: А дай жити, серцем жити І людей любити... На думку Кобзаря, людина не повинна бути байдужою, бо байдужість страшніша за зло: байдужість — замаскована, не знати від кого її чекати, а до зла людина морально себе готує, готує себе на боротьбу зі злом. Тому поет пише: Доле, де ти! Доле, де ти? Нема ніякої! Коли доброї жаль. Боже, То дай злої! злої! Життя й творчість Т. Шевченка — це боротьба за кращу долю народу, за те, щоб показати йому шлях до майбутнього, до йому повірити в свої сили, запалити іскру надії, іскру волелюбності, правди, щастя.

Історія України налічує багато трагічних сторінок, але одним з найбільших нещасть українського народу було знищення Гетьманщини і поневолення вільних селян. Частіше усього кріпосниками ставали українські підпанки, яким російське самодержавство роздавало родючі землі Малоросії, та польські пани – давні вороги українців. Саме так і в селі Піски, про життя якого розповідається у романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», з’являється пан Польський – вояка, який терся біля вельмож, дослужився до генерала і отримав це село «за вірну службу».Тільки-но прибувши у село, яке подарувала йому імператриця Катерина, генерал одразу відчув опір вільних селян і відчув, що вони ніколи не вставлять свою шию у ярмо добровільно. Пан Польський одразу зрозумів, що для того, щоб «воли» самі виконували волю господаря і слухняно простягали свої шиї під ярмо, їх треба добре призвичаїти. Тому вже на другий день у село прийшли «москалі», які прикладами гвинтівок швиденько непокірним «роти заціпили».За короткий час кріпосники настільки міцно запрягли у ярмо «волів», що могли щодня насолоджуватися і тішитися своїм життям. Селяни перебували на панщині по п’ять днів на тиждень, а до того ще й зносили на панський двір «курей, гусей і яйця». Тому було чого бенкетувати панам, було чого у п’яному угарі ладити своїх «мазеп». А генеральша і зовсім не спілкувалася зі своїми кріпаками, які були її єдиними годувальниками, і всі розпорядження передавала через прикажчиків. Мозок цієї жорстокої жінки працював лише для того, щоб вигадувати страшні, принизливі покарання своїм дворовим. Відігрівалося спустошене серце генеральші тільки біля дітей і онуків.Замість до того, щоб поважати селян-годувальників, усю свою любов генеральша віддала котам. А от тим, хто стелив котам постіль, вичісував їх, доводилося дуже гірко. Саме з наказу генеральші люто закатували дівчину Уляну, та й Мокрині прилюдно довелося з мертвим кошеням на шиї увесь день мазати панські кухні тільки через те, що вона ненароком придушила це кошеня.Зовсім зубожіло село, коли у ньому осів пан Польський. При ньому кріпаки були вимушені працювати увесь тиждень на панщині, а обробляти власні клаптики землі у них майже не залишалося часу. Але, на відміну від генеральші, він любив спілкуватися з кріпаками, бо ще підлітком скуб за чуба своїх ровесників-односельців, ще юнаком цінував красу молодих кріпачок.Та як би там не було, але пани-кріпосники були не добрими господарями, а залишалися хижими експлуататорами чужої праці. Вони не дбали про свої села, про свою землю і про людей, які працювали на цій землі. З кожним роком родюча земля все більше виснажувалася, з кожним роком падали врожаї, село морально розкладалося і убожіло. Злодійство, пияцтво були звичайними явищами серед кріпаків. Як той чад, неволя дурманила голови працьовитим, добрим та щирим людям.