решите(( (((Напишіть твір-роздум на тему "Добро завжди перемагає зло" ( Власне закінчення повісті Вінграновського "Сіроманець" ) Напишите так, чтобы было это : Вступ, основна частина, висновки​

ответ:Варіант 1 Кількість слів: 250 Курсивом виділено аргументи (докази) Мені важко сказати, якими методами треба боротися за ут­вердження добра у світі. І серце, і розум підказують, що ефектив­нішим є незастосування примусу, адже агресія не зупиняє ворога, а лише продовжує розвивати конфлікт. Але надто часто буває, що в цій битві добрі сили протистоять озброєному злу, яке мирним шляхом, як мені здається, перемогти неможливо. З одного боку, не можна боротися проти зла, застосовуючи на­сильницькі методи,

У такому разі наша зброя є тим, що ми й на­магаємося знищити, і ми породжуватимемо саме те, що ненави­димо. Такі нелогічні дії призводять до побутових сварок і воєнних конфліктів. Яскравим прикладом із літератури може бути образ народного бунтаря Чіпки в соціально-психологічному романі Панаса Мир­ного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Хлопець, якого цькува­ли в дитинстві однолітки, а пізніше кривдили пани, ображений на цю несправедливість, стає на розбійницьку дорогу. Його кри­вава боротьба за «правду» призвела до неминучих катастрофіч­них наслідків: до втрати близьких людей і спустошення власної душі. З іншого боку, інколи трапляються такі випадки, що неможли­во протистояти злу лише добрими намірами. У такому разі, особ­ливо коли йдеться про безпеку, захист і збереження життя лю­дей, застосування насильства може бути виправдане як метод запобігти фатальним наслідкам (звісно, якщо відсутні альтерна­тивні варіанти).

Чи не найвідоміший приклад з історії — збройна відсіч фашиз­му в Другій світовій війні: безглуздям є сподіватися, що можна зупинити агресора, діючи ненасильницькими методами. З наведених аргументів випливає висновок, що в боротьбі зі злом необхідно уникати насильства як чинника руйнівного, дія­ти розумно, знаходити мирні шляхи вирішення проблеми. На­сильство роздмухує вогонь агресії, тому застосовувати його по­трібно лише в крайньому

Объяснение:Варіант 2 Кількість слів: 232 Курсивом виділено аргументи (докази) Усі ми ще з дитинства знаємо, що добро завжди перемагає зло. Проте в казках і мультфільмах, на яких виховується кожне нове покоління, перемога добра пов’язана з певним насильством (злого персонажа б’ють або знищують), тому й не дивно, коли ді­ти вирішують конфлікт силою. Однак, на мою думку, добро має здобувати перемогу справедливістю, мудрістю та гуманністю, адже коли добро показує кулаки, то воно перестає бути добром. Сьогодні, на жаль, багато хто переконаний, що добро повинне бути з кулаками. Особливо цим спекулюють люди, наділені вла­дою. Вони розпалюють воєнні конфлікти, прикриваючись ідеєю добра, утручаються в справи інших країн.

Так уже багато років триває конфлікт на Близькому Сході, зокрема й у країні, де наро­дився Ісус, який власним життям і смертю довів, як треба люби­ти ближнього. Це лише вкотре доводить, що боротьба добра і зла триває. Любити ворогів своїх і відповідати добром на зло, звичайно, важко, але можливо. Приклади з літератури теж доводять, що добро здатне подолати лихий світ. Яскравою ілюстрацією цього може бути повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих пред­ків». Марічка пригощає Іванка цукеркою, незважаючи на кон­флікт між ними та дуже напружені стосунки між родинами дітей.

Після цього хлопчик задумався, вибачився за скоєне, і, зрештою, між ними зав’язалася дружба, а згодом і любов. Отже, добро має виграти вічний поєдинок із злом мирним шляхом і переконанням, аби нарешті дійти згоди та змінити цей світ на краще. Якщо ж відповідати злом на зло, то це буде поштовхом до людської трагедії

Тарас Григорович Шевченко — український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський та політичний діяч, фольклорист, етнограф.
Цікаві факти із життя Тараса Шевченка є і в біографії, а цікаві перекази очевидців про деякі випадки та ситуації в житті Шевченка також є пізнавальними, оскільки їх не зустрінеш в біографії, про них в школі не розповідають.
Цікаві факти про Тараса Шевченка
Дата народження — Ср 09 Березня 1814 р.
Знак зодіаку — РИБИ
Дата смерті — Нд 10 Березня 1861 р.
На момент смерті було — 47 р.
Пишучи поему «Катерина», Т. Шевченко питав у І. Сошенка:
— А послухай, Соха, чи воно так до ладу буде?
— Та одчепись ти, кажу, зі своїми віршами! — гримає на нього Сошенко. — Чом ти діла не робиш?
Під «ділом» Шевченків приятель-художник розумів живопис, малярство. Згодом, коли до Шевченка прийшла слава великого поета, Сошенко виправдовувався:
— А хто ж його знав, що з нього зробиться такий великий поет? — і доповнював: — А все-таки я стою на своєму: що, якби він покинув вірші, був би ще більшим живописцем, ніж поетом.
Якось Шевченко, ще в перший побит свій на Україні, навідав поміщика Скоропадського. Поміщик вихвалявся перед поетом, як добре живуть у нього кріпаки. Діло було перед обідом.
— Я їм, — каже, — те, я їм і друге. Живуть вони в мене, як у Бога за пазухою.
Тут один з лакеїв зробив якусь шкоду. Поміщик стрибнув з-за столу і побіг у лакейську. Прибіг і лясь-лясь лакея по лиці, а дверей і не зачинив за собою. Шевченко скипів, схопився з місця, взявся за стола і так його тріпонув, що все з нього посипалося додолу. Прибіг господар. Поет зиркнув на нього, роздер шапку і кинув половину Скоропадському.
— Хороший пан, нічого сказати. Добре людей шануєш! — та з тим і пішов.
Відтоді він у Скоропадського не бував.
НОВИЙ ЖУПАН
Шевченко, перебуваючи в 1845-1846 роках у Переяславі, жив, як відомо, у свого приятеля М. Козачковського. Він часто бував задуманий, недбалий до себе, часом нікого не помічав довкола. Нового одягу шити не любив, ходив у старому.
Довідавшись, коли Шевченко мав отримати гроші від Київської Археографічної комісії, де служив, Козачковський за тиждень до того покликав кравця і, поки поет спав, дав йому зняти мірку із його старої одежі. Коли Шевченко одержав гроші, кравець приніс нового жупана. Шевченка це дуже здивувало.
— Як? Який жупан?
— Ви ж, панотчику, замовляли жупан на сьогодні, й мірку знімав із вас.
— Що за біс? Нічого не згадаю! І торгувався?
— Аякже.
Шевченко віддав гроші і заспокоївся.

Малий Тарас чумакує.

"Літо 1824 року було дуже гарне. Небо голубе та ясне від палкого сонячного проміння, що так і ллється потоками на зелені садки Кирилівки, на білі хатини з чорними стріхами й димарями, на пишні квітники перед хатами та на блискучі церковні бані.

Тільки в хаті Шевченків невесело. Недобра мачуха побиває дітей-пасинків і проклинає їх, а вже найбільше малого Тараса.

Бачить це батько, бачить старенький дідусь, і жаль їм хлопчини.

— Невинно терпить,— каже батько.

Задумався старий дідусь, а по хвилині каже:

— А знаєш що, Грицю! Ось ти вибираєшся чумакувати, візьми й Тараса з собою...

Тарас почув таку милу новину, і мовби його на сто коней посадили. Поїде, світа побачить, степи, козацькі могили. І пригадує собі, як то він уже «їхав з чумаками», тому чи не чотири роки вже буде, тоді, як він ішов до «залізних стовпів».

На другий день раненько батько з Тарасом поснідали, сіли на віз, перехрестилися і... воли рушили. Минають поля, гаї, села, а ось уже й місто біліє перед ними.

— Що це за місто? — питається в батька Тарас.

— Гуляйполе,— відповідає батько.

І знов села, поля, хутори. При дорозі буйна трава. Батько спиняє воли, випрягає, пускає їх на пашу.

— Обідатимемо, сину,— каже. Сідають на возі, обідають.

— То вже степ, тату?

— Ні, Тарасе, це ще не степ, але ось як виїдемо в Херсонщину, то вже почнеться справжній степ, широкий, буйний. Тільки то вже не те, що було колись, тепер уже багато степу зорали, замість тирси пшениця шумить.

Тарас не дивиться на міста, його очі біжать дальше — за річку Тикич, у степ безмежний.

— А це вже справжній степ? — допитується знову Тарас.

— Так, це вже степ,— відповідає батько.

Віз котиться широким шляхом, а обабіч шляху шумлять високі трави, що вже почали жовкнути від палючого сонця. Тарас бігає зором по степу якось розмріяно. А по хвилині питається:

— Тату, то тут жили запорожці?

— Так, кажуть старі люди, що тут була запорозька вольниця,— відповів батько.

А Тарас уже не допитується, задумався. Його уява малює йому буйних, чубатих запорожців, як вони ганяються степом, здоганяють татар, що везуть ясир з України, заводять бій з татарами, бранців визволяють. А потім копають могилу товариству, що впало в бою, і сиплять високу-високу. Все так, як дідусь оповідав, а дідусь знає, бо пам'ятає і запорожців, і гайдамаків".