Ребус намальований їжачок перекреслена буква к далі буква г не перекреслена і намальований рак.

їжак (закреслюємо к)=їжа

г+рак=грак(це така пташка) 

собор стояв посеред снігів у холодній білій самотині. возносився рожево під саме небо, і низькі хмари черкали об найвищу баню, заплутувалися безпорадно поміж бань нижчих, умить зупинялись у своєму бігові, і тоді видавалося, ніби починає летіти понад землею сам собор, і суцільна його дивна рожевість заступалася жовтістю від кованого золота, яким покрито було бані, й увесь собор зненацька засвічувався, мов щільник, повний меду, і в найпохмуріших душах ставало ясніше від того видовища (з роману п. загребельного «диво»).

текст 2

біля св. софії. як тут тихо, як одразу входиш у світ високого,— сама молиться душа… могутні тучі каштанів безшелесно стоять на варті золотих верхів… боже, яке щастя, що цей шедевр у нас є, що він нас єднає!

софія — душа києва, душа україни. ніде так, як тут, не почуваєш силу творчого генія, могутній поетичний дух нашого народу. витвір справді бого-натхненний, як казали колись… і може, вища сила відвела в останню мить чорну руку руйнівника (зі щоденника о. гончара).

текст 3

мовчить собор. не видно облупленості, іржі на банях, ніч скрадає на ньому всі травми часу… він стоїть, думає свою одвічну думу. про що вона? усе тут проходило перед ним, як перед свідком і перед суддею. ще, здається, недавно рипіли гарби повз нього зі снопами, клекотіла революція на цьому майдані соборному, дзвони калатали на сполох, кликали на сходки, на пожежі, то радісно, то тривожно будили передмістя… поглядом болю і туги дивилися на нього розширені очі дівчат-полонянок, коли їх тисячами гнали мимо собору в німеччину. ридання чув, і крики надії, і залізні туркоти війни, і її, ще страшнішу тишу… (з роману о. гончара «собор»).

які художні  засоби використано в текстах? чи вони авторські враження й емоції?

які образні  вислови добирають письменники до собору?

Думаю, що багато кому приємно дивитися на симпатичне дівоче обличчя з обкладинки глянсового журналу, на милу дитину, на елегантного чоловіка. ми милуємося красивими людьми. а антуан де сент-екзюпері у своїй знаменитій казці «маленький принц» сказав: «найголовніше — те, чого очима не побачиш». що це — «те»? що є найголовнішим у нас, чого ми не бачимо? душу? вихопіть, щира краса людини насправді непомітна. але якось же вона виявляє в милосерді, чуйності, здатності згадаємо добре чудовисько з казки «червоненька квіточка», якого настенька покохала саме за красу душі. згадаємо дзвонаря квазімодо з «собору паризької богоматері» гюго, під потворною зовнішністю якого виявилися світлі почуття. але ж некрасивим і інвалі набагато важче зберегти щиросердечну красу, аніж звичайним людям. саме обділені богом фізично, вони нерідко бувають озлоблені на увесь світ. якою ж силою душі треба володіти, щоб не образитися за таких обставин на всіх? одного разу я прочитала в якійсь газеті історію дівчини, прикутої до інвалідного крісла. ця дівчина вийшла заміж і, за її словами, зовсім щаслива. бабусі на лавочці біля під'їзду, звичайно, розпускали плітки: «дівчисько-то — інвалід, в тут раптом — весілля! ну яка дружина з каліки? » не знали бабусі, що дівчина ця — не звичайна, а «чудова» — так називає її чоловік. не знали вони й іншого: у молодої подружньої пари багато друзів, які приходять до їхнього будинку, щоб поспілкуватися із завжди веселою і привітною господинею. і для них не існує інвалідного крісла, вони його просто не помі краса внутрішня непомітна, вона виявляється в усіх учинках людини, — у її душі. це гармонія із самим собою та навколишнім світом. вона руйнує стіну нерозуміння, зла, ненависті. вона зігріває всіх, хто знаходиться поруч з людиною, яка її випромінює. чи знає хто-небудь, звідкіля береться ця душевна краса? і звідкіля береться душевне каліцтво? мені здається, що все це дано понад силу. шкода тільки, що людей, красивих щирою красою, так мало. але вони є, і це вселяє оптимізм. напевно, той, хто не оцінить цю красу, не оцінить уже нічого в людині, навіть привабливу зовнішні і я впевнена, що щира душевна краса — це та сама краса, що врятує світ.