Епітети твору дорогою ціною

I. Інтерес М. Коцюбинського до історії України. (М. Коцюбинський знав істо­рію рідного народу, постійно і наполегливо її вивчав. Йому було відомо, що уся історія України — це історія боротьби за волю та незалежність. Письмен­ник оспівує непереможне прагнення народу до волі, його нескореність.)

II. Художні особливості повісті М. Коцюбинського «Дорогою ціною».

1. Історична основа повісті М. Коцюбинського «Дорогою ціною». (Експози­ція повісті «Дорогою ціною» вказує, що події відбувалися «у тридцятих ро­ках минулого століття». Початок XIX ст. був дійсно позначений високим піднесенням антикріпосницького руху. Ця боротьба набувала різних форм: спалення садиб поміщиків, фізичної розправи над панами, відмови від ро­боти, псування знарядь праці. Загроза жорстокої кари змушувала повстан­ців тікати на Дон та у Причорномор’я. Уряд докладав чималих зусиль, щоб повернути кріпаків їхнім панам. Утікачів чекала кара шпіцрутенами, а тих, хто виживав, відправляли на каторгу у Сибір.)

2. Посилення боротьби уряду проти селян-втікачів. (Події, відображені у пові­сті «Дорогою ціною», відбуваються приблизно до 1834—1836 рр., коли була ліквідована Задунайська Січ. У цей період значно посилились пересліду­вання втікачів за Дунай і в Бесарабію. «На вільних землях, — пише М. Ко­цюбинський, — зорганізовані були на втікачів лови, справжні облави, як на вовка або ведмедя. По всій Бессарабїї ганяли дозорці, вистежуючи скрізь по ровах, стогах сіна, комишах болотяних річок бідних змордованих людей».

Козакам платили за кожну впійману голову. Але селяни все одно втіка­ли туди, де можна було здобути волю або померти. Люди були згодні пла­тити навіть таку дорогу ціну за свою омріяну свободу.)

3.

Пригодницький сюжет повісті. (Риси пригодницького сюжету в повісті:

4. Риси романтичного (психологічного) сюжету.

(Риси романтичного сюжету такі:

1) Боротьба за своє кохання — основний мотив поведінки Соломії.

2) Жіночність і мужність, винахідливість і рішучість головної героїні.

3) Пейзаж як засіб відтворення переживань героїв.

4) Зображення внутрішнього стану героя під час двобою Остапа із вовком.)

5. Художні засоби, використані у творі, та їх функції. (Епітети, які викону­ють функцію оцінки: цигани убогі, халупи низенькі, криві, зліплені з гли­ни, всередині чорні, задимлені, шибки занехаяні, шкапа — маленька, худа, облізла.

Постійні епітети, які надають тексту національного колориту, підкрес­люють епічність подій, що відбуваються, розширюють часовий простір, говорять про наступність поколінь та їхніх мрій та прагнень: Дунай ши­рокий, край рідний, кінь вороний, очі карі, брови чорні, товариш вірний, світ красивий, доля лиха.

Порівняння, що створюють яскраву картину душевного стану героїв, місця подій.

Уособлення (персоніфікація), яке надає трагізму події, характеризує її невідворотність: могутня течія Дунаю «бере її в свої обійми, а чорна глибо­чінь тягне за ноги».)

6. Мова твору.

(У творі багато риторичних окличних речень та вигуків, слів-синонімів, слів іншомовного походження, коли автор зображує представників інших націй. Є приклади алегорії (український народ — тур), асонансу («Тихо пливе блакитними річками льон») тощо.

У тексті твору багато приказок, прислів’їв, особливо у мові Івана.)

7. Композиція твору.

(Композиція повісті «Дорогою ціною» така:

Вступ (пролог) — палке слово автора про героїчну історію народу, про його нескорений вільнолюбивий дух.

I частина — втеча Остапа і Соломії від пана. Це зав’язка сюжету.

II частина — переправа через Прут і поранення головного героя.

III частина — перебування Остапа у плавнях, пошуки Соломією порятуй- ісу. Поєдинок юнака з вовком.

IV частина — головні герої у циган, арешт Остапа.

V частина. Кульмінацією повісті є спроба Соломії визволити коханого з-під турецької варти.

Розв’язка твору — загибель головної героїні.

Епілог — старий Остап живе самотньо і чекає зустрічі у вічності з коханою.)

8. Тематика твору. (Історична тема — зображення боротьби селян-кріпаків за волю. Романтична (психологічна) — вічність і незнищенність кохання.)

9. Жанр твору. (І досі немає єдиної думки серед дослідників, як визначати жанр твору: повість чи оповідання, пригодницький це твір чи романтично- психологічний.

Ознаки повісті: І. Насиченість подіями, наявність кількох провідних тем або сюжетних ліній 2. Характери перебувають у розвитісу, оскільки історично-часові межі твору значні. 3. Охоплення відносно великого від­різку життя героя.

Ознаки оповідання: І. Однолінійність, чітка побудова сюжету 2. Харак­тери показані у сформованому вигляді. 3. Сюжет заснований на певному епізоді з життя одного або невеликої кількості персонажів.

Можливо, найправильнішою буде така відповідь: «Дорогою ціною» за жанром — повість з пригодницьким, романтичним сюжетом.)

III. Висновки. (Підбиваючи підсумки сказаного, можна впевнено говорити про багатство зображувально-виражальних засобів у творі. Цей факт, серед іншо­го, пояснює великий емоційний вплив, що справляє повість, та невгасимий інтерес до неї читачів декількох поколінь.)

І
Над хатою Стельмахів часто пролітали лебеді, і від їх лету чути було звук, схожий на звук далеких дзвонів. Дід говорив, що так співають лебедині крила. Від споглядання перельоту лебедів хлопчику ставало на серці і радісно, і сумно. Хотілося, щоб вони ніколи не відлітали. Він сидів і мріяв, що якщо би був чародієм, то зробив би так, щоб лебеді завжди були тут.
І сталося диво: ніби читаючи думки малого мрійника, лебеді знову з'явилися в піднебессі. Довго хлопчик дивиться їм услід, а дід каже: "Оті принесли нам лебеді на крилах життя". Хлопчику дивно, а дід продовжує далі: "Еге ж: і весну, і життя". Він розповідає малому, що навесні сонце відімкне своїми ключами землю, а ключі ті золоті. Дитині стає страшно — а що як сонце загубить свої ключі?
Все це викликає у діда сміх. "Він дуже гарно сміється, хапаючись руками за тин, ворота, ріжок хати чи дерево, а коли немає якоїсь підпірки, тоді нею стає його присохлий живіт. В таку хвилину вся дідова постать перехитується, карлючки вусів одстовбурчуються, з рота вириваються клекіт і "ох, рятуйте мою душу", з одежі осипається дерев'яний пилок, а з очей так бризкають сльози, що хоч горня підставляй під них".
Потім дід заспокоюється й пояснює хлопчикові, що лебеді полетіли "на тихі води, на ясні зорі". І знову хлопчик задумується, але вже про ті краї, де тихі води і прихилені до них зорі.
Та вже треба йти до хати, а то мати буде сварити за те, що вискочив босоніж, і називати махометом, вариводою, лоботрясом. Вже ж було таке, коли по першому лідку вискочив на ковзанку з материними ночовками. "Ніхто й не здивувався, що я притирився з такою снастю, бо на чому тільки тут не каталися: одні на санчатах, другі на грамаках, треті на шматкові жерсті, четверті умудрилися замість ковзанів осідлати притерті худоб'ячі кістки".
II
Ще одним, як на думку інших, дивацтвом було в хлопця бажання читати. Він перечитував все, що тільки попадало під руку. В одній з книжок описувалося здичавіння чоловіка, який покинув місто. Він оселився в степу, орав землю і навіть чоботи став мастити дьогтем. Тоді ще не всі знали, чим ще, крім дьогтю, можна мазати чоботи. Та для більшості людей взуття було розкішшю. В пору розрухи багато землі треба було виорати, щоб заробити на чоботи.
А оранка, особливо весняна, вважалась святим ділом. Батько говорив про цю працю, як про щось героїчне: "Хмари йдуть на нас, громи обвалюються над нами, блискавки падають перед нами і за нами, а ми собі оремо та й оремо поле".
Навіть в зимових щедрівках виспівували про те, як сам Бог ходив за плугом, а Богоматір носила їсти орачам. З того часу в хлопцевій душі поселилась відраза до пихи та любов до книги, бо "в книжці злеліяне слово має бути справжнім святом душі і мислі".
Хоча мати й гримала часто за те, що хлопець не може відірватися, мов заворожений, від книжки, і грозилась викинути їх у піч, та все ж читання не припинялось.
Навесні мати починала діставати з комори, скрині, сипанки, з—під сволока і навіть з—за божниці свої вузлики з насінням. Вона радісно перебирала своє добро і в мріях вже бачила себе посеред літа поміж зеленого зілля. Насіння для неї було святим. "Мати вірила: земля усе знає, що говорить, чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила на долю всякого: і роботящого, і ледащого". Це мати навчила любити землю, роси, ранковий туман, любисток, м'яту, маковий цвіт і калину, "вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна, і яку розквітлому соняшнику ночує оп'янілий джміль".
В роки розрухи через село проходили різні люди. Одні тікали від голоду, інші шукали кращої долі, треті — заробітку. Одного разу через село йшла жінка з хлопчиком. "їхні страдні, виснажені обличчя припали темінню далеких доріг і голоду". Назавжди запам'ятався хлопцеві той, "хто в її материнству, її дитині скибку насущного хліба". Малому хлопчику було дивно й боляче гати байдужість дорослого, і він простягнув голодній дитині жменю гарбузового насіння, що витяг зі своєї кишені.

Можна описати вчинки Івана Сили у такий б:

      Іван Сила – реальна постать, український боксер, важкоатлет, що був визнаний найсильнішою людиною на Землі у минулому столітті. Про цю людино було знято фільм та написано О. Гаврошем твір, що має назву «Неймовірні пригоди Івана Сили». У цій казці розповідається про різні реальні та вигадані уявою автора події, що стались у житті Івана.
       Іван був народжений у багатодітній родині, у досить ранньому віці змушений був покинути батьків та податися на заробітки до міста. Саме у місті почалися його справжні пригоди. Тут він влаштувався працювати вантажником, де, завдяки своїй силі, порався за половину робочого дня. На вокзалі важкоатлет познайомився зі своїм другом Микулцею, якого благородно врятував від побиття. Іван хоч і мав шалену силу, проте ніколи не застосовував її проти слабих та хворих.
      Визначною подією у житті Сили стає знайомство з Доктором Брякусом. Саме цей чоловік розповів йому, що треба багато тренуватись, правильно харчуватись та всіляко розвивати себе. Завдяки цьому знайомству Іван і став спортсменом. Проте не полишав цей чоловік і важкої праці на вокзалі: «...він не полишав праці вантажника — за старою селянською звичкою, яка завжди тримає у скрині окраєць черствого хліба на чорний день. До обіду Іван займався вправами, потім обідав із тренером і рушав на вокзал». Це дає нам усвідомити, що Іван – не лише талановита, а й працьовита та сильна духом людина.
        Чимало хорошого або ж поганого траплялось у житті цього чоловіка: смерть тренера, звинувачення у його вбивстві, тюрма, цирк, захист тварин, операція з заміни кістки на металеву пластину. Але у кожній ситуації важкоатлет вмів найголовніше – залишатися людяним та добрим, захищати тих, хто в цьому має потребу, вперто йти до своєї мети та постійно розвиватися. Іван наділений багатьма привабливими рисами, які б мав виховувати у собі кожний.