Иван сила твір роздум в чому краса та сила людини? ​ ! ​

Кожна людина має кращого друга, такого друга, який ніколи тебе не залишить у скрутну хвилин, завжди , дасть пораду. ось і у мене є такий друг. його звуть антон. ми з ним дружимо з дитячого саду. ви можете здивуватися, адже нечасто бувають такі випадки, коли дві людини дружать між собою впродовж багатьох років і при цьому не розтаються.таку дружбу в багатьох випадках можна назвати міцною, адже якщо люди протягом усього життя один одному, то відповідно вони не зрадять у важку хвилину і обов’язково , що б не трапилося. так, втім, сталося і зі мною. так вже вийшло, що я не вмів плавати.мої знайомі вирішили все виправити і тому закинули мене в воду, на глибину, я почав тонути, просив судорожно про , але ніхто, абсолютно ніхто не став мені . антон в цей час пішов за морозивом і не знав, що відбувається. але коли він підійшов до моря і побачив, що відбувається, він миттєво кинувся у воду і поплив до мене. слава богу, все закінчилося добре, він встиг мене витягнути і, тим самим, врятував мені життя.

Украдено таблицю з собору! без таблиці тієї, кимось давно прибитої, став одразу він якийсь беззахисний, безоборонний, приречений на знесення, на злам. майнуло в згадці, як, коли малою була, зносили в їхньому селі церковцю дерев’яну. невідомо ким і коли була поставлена, хоча ставили її,, видно, справжні майстри: збудована була без єдиного цвяха. сокирами та ломами розбивали старезне, але ще міцне, не шашелями дерево. аж на другий • день, пригнавши трактори, таки розтрощили її, розламали, ; розтягли.; найстрашнішим було для віруньки, коли падало горище і з хмари куряви так і пужнули врізнобіч великі сірі кажани. за життєвими клопотами притьмарились, забулися, а зараз, немов розбуркані чимось, знову пурхо-нули з глибин споминів ті кажани, ті неспівучі птахи її дитинства. згадалась ще купа порозкиданої, припалої порохнею церковної утварі; школярчата рилися в ній, знаходили з-поміж сміття та мотлоху висушені уламки березової кори з химерними на ній письменами. підібрала й віруня тоді ощепок тієї кори, на якій потім молодий учитель їхній намагався розшифрувати бозна-колишню слов’янську в’язь із титлами і з якимись закарлючками. так і зосталось нерозшифрованим, що там було написано ‘ давніми писарями чи самими майстрами, що вміли будувати без єдиного цвяха.